145 років від дня народження

        Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року в м. Новоград-Волинський (Житомирська область).

        Дівчинка народилася дуже слабкою і завжди виглядала тендітною. У сім'ї її ніжно кликали Зеічкою (тоненькою билинкою).

        В 4 роки Лариса навчилася читати.

        Перший свій вірш («Надія») написала у віці 9 років. Він був присвячений тітці Олені Антонівні Косач, засланій до Сибіру за участь у замаху на шефа жандармів.

        У 13 років видала 2 книги поезії під псевдонімом «Леся Українка», який запропонувала її мати.

        У 14 років Леся публікує два переклади повістей Гоголя і першу свою поему «Русалка».

    Леся і її старший брат Михайло, майбутній український вчений-метеоролог і письменник (за нерозлучність в сім'ї їх часто називали жартома загальним ім'ям - Мішелосіє), вчилися у приватних учителів.

        Мати Лесі разом з дітьми ходила по хатах в селі і збирала різні пісні та орнаменти в свою колекцію.

    Першою вчителькою музики майбутньої великої письменниці стала тітка Саша, до якої Леся на все життя зберегла почуття глибокої вдячності.

    Леся мала феноменальні здібності до мов. Казала про себе, що, мабуть, немає такого звуку, який вона не могла б вимовити. Вільно розмовляла українською, російською, болгарською, польською, французькою, німецькою та італійською мовами, писала українською, російською, німецькою та французькою мовами, перекладала з давньогрецької, польської, англійської, німецької, італійської та французької мов. Добре знала латину, а в Єгипті почала вивчати іспанську мову.

    Вважають, що першим справжнім коханням Лесі Українки був білорус, революціонер Сергій Мержинський. Познайомилися вони в Ялті у 1897 році, куди приїхали на лікування (обидва хворіли на туберкульоз). Мержинський помер на руках Лесі Українки в Мінську від туберкульозу легенів. У його смертного ложа дівчина написала поему «Одержима» - одну з найсильніших у її творчості. Вона до кінця своїх днів любила білоруса, навіть коли вийшла заміж за нескінченно відданого їй Климентія Квітку.

    Через шість років після смерті Сергія Мержинського на читаннях літературно-артистичного гуртка Київського університету письменниця зустрічає свого майбутнього чоловіка - студента-першокурсника Климентія Квітку, музикознавця і невтомного збирача народних пісень. Леся Українка запропонувала йому записати від неї пісні, які вона знала. Так вони і познайомилися, і між ними виникла глибока взаємна прихильність.

    Мати Лесі була категорично проти зв'язку дочки з новим другом. Вона вважала, що небагатий друг її дочки зовсім не через любов «прив'язаний» до забезпеченої Лесі. Але письменниця, на подив матері, відмовилася від батьківських грошей і пішла жити до Климентія. Незабаром вони одружилися.

    Всупереч припущенням матері Українки, чоловік її дочки, щиро люблячи свою дружину, продавав всі свої речі, щоб забезпечити хороше лікування Лесі у кращих докторів Європи. Однак хвороба продовжувала прогресувати...

    Після 1907 року через сімейні обставини і прогресуючу хворобу Українка змушена жити в основному за кордоном, присвячуючи вільний час виключно творчості.

    Померла Леся Українка 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі, Грузія. Похована на Байковому кладовищі в Києві.

Заслуги Лесі Українки перед народом України.

    Завдяки її творчості українська література зайняла одну з найвищих позицій у світовій культурі, а про українців і Україну заговорили у всьому світі, захоплюючись разючими картинами життя «цього великого, самобутнього, гостинного і разом з тим сміливого, відважного народу, нескореного тими бідами, які довелося пережити українцям за свою довгу і славну історію».

    Лесю Українку знають у всьому світі. Її твори перекладені багатьма мовами. Досі не втратили своєї актуальності збірки віршів «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки», збірники поем «Давня казка», «Одно слово», збірники драм «Бояриня», «Кассандра», «В катакомбах», «Лісова пісня» та інші.

    Леся Українка різко розсунула традиційні жанри української літератури. З-під її пера вийшли блискучі твори епічного характеру, приголомшливі драматичні творіння, яскраві прозові роботи, в тому числі публіцистика. І це крім поезії.

    У 19-річному віці вона самостійно склала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» українською мовою. Також вона багато перекладала на українську мову М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гейне, В. Гюго, Гомера та ін.

    Нові образи, які привносилися в українську літературу письменницею, «приходили» з різних джерел, що також було вельми незвичайним і дозволило значно розширити кордони сучасної Українці літератури. Так, феноменально ерудована дівчина, яка знала безліч мов досконало, легко і абсолютно природним чином «поселяла» в Україні сюжети з Давнього Єгипту («В дому роботи — в країні неволі»), староєврейської історії («У полоні», «На руїнах»), періоду раннього християнства («Руфін і Прісцілла», «Адвокат Мартіан»), європейського Середньовіччя («Роберт Брюс», «Стара казка») та ін.

    І це настільки було гармонійно, що читачами сприймалася як щось своє, рідне, споконвічно знайоме, особливо коли романтичні герої творів Лесі Українки, як уособлення мужності і сили українського народу, боролися без компромісів з вульгарністю тиранії і деспотизмом можновладців. Так, за жанровими законами романтизму, герої в багатьох випадках гинули, але це у письменниці було пов'язано і з власною концепцією необхідності жертв заради загальної та повної перемоги.

    Одна з кращих драм Лесі Українки «Одержима» була присвячена коханому, білорусу Сергію Мержинському, і була написана у його смертного одра в Мінську у 1901 році.

    Основна тема творчості Лесі Українки - це національно-визвольна боротьба українського народу, впевненість у перемозі в цій боротьбі. При тому в цій темі вона виступила новатором, впроваджуючи, крім інноваційних стилістичних і жанрових прийомів, нові образи борців за волю, незалежність, свободу України. Усе це чітко проявилося в ранніх творах (поема «Самсон», поетичний цикл «Сльози-перли», «Невільницькі пісні»), а найвищого піку майстерності досягло в таких шедеврах, як «Триптих» і «Оргії».

    Основними джерелами творчості Лесі Українки стали її власні переживання. Завдяки їм в українській поезії з'явилися надзвичайно прекрасні по глибині ліричності, душевного драматизму і психологізму твору - від раннього циклу «Зоряне небо» до «Весна в Єгипті» і «З подорожньої книжки» (1910-1911 р.).

    Крім романтизму, Леся Українка створила чимало шедеврів в інших літературних напрямках. Так,

·  декадентство характерно для «Блакитної троянди»;

·  реалізм - для «Єдиний син», «Над морем», «Приязнь», естетизм («поезія чистої краси») - для одного з найгеніальніших творів письменниці - драми-феєрії «Лісова пісня».

    Леся Українка однією з перших стала поєднувати у своїй творчості кращі традиції української літератури з досягненнями сучасної європейської поезії. І разом з тим привносила власні новаторські жанрово-стилістичні методи і концептуальні ідеї, що збагатили не тільки українську, а й європейську літературу.

    Створюючи драми в стилі античності і Середньовіччя, письменниця тим самим прилучала свій народ до скарбів світової культури і разом з тим показувала світові самобутність і унікальність українців. Вона вдосконалила формальні можливості української поезії, розсунула естетичні концепції літератури, розширила жанрові та стилістичні можливості поезії, прози, драматургії.

    Леся Українка стала найбільшим збирачем українського фольклору, зберігши його для нащадків, знала близько 500 народних пісень, написала роботу по фольклористиці «Купала на Волині». Її чоловік Климентій Квітка з її голосу записав великий цикл народних пісень. До речі, вони, Леся і Климентій, були першими українськими фольклористами, хто почав записувати народні українські пісні на фонограф.

Леся Українка переклала українською мовою Гейне, Байрона, Гомера, Данте, Шекспіра, поезію Стародавнього Єгипту, гімни «Рігведи» та ін.

Творча спадщина Лесі Українки включає більше 270 віршів, не рахуючи поем і віршованих драматичних творів, півтора десятка оповідань, стільки ж статей, величезну кількість перекладів, безліч зібраних унікальних народних пісень, казок, переказів, легенд українського народу.