29 липня  1849 року народилася Олена Пчілка (Ольга Петрівна Драгоманова - Косач). Вона належить до числа тих діячів, які невтомною працею на терені української культури зробили значний внесок до духовної скарбниці свого народу.

    На ниві красного письменства вона трудилась близько шестидесяти літ, випробувавши перо в усіх літературних жанрах: драми та комедії, повісті та оповідання, байки та ліричної поезії, епічної поеми й поетичних перекладів. Людина з широким світоглядом і ґрунтовою освітою, вона зажила слави і в історії української журналістики, зокрема як мистецтвознавець, критик та популяризатор українського мистецтва.

    Олена Пчілка явила себе справжньою українкою і в предковічних та святих для нас іпостасях - доньки, сестри, дружини, матері. Ольга Петрівна Косач-Драгоманова шанувала свій рід - батька і матір, боготворила брата - Михайла Драгоманова, була вірною подругою чоловіка, народила і виховала шістьох дітей - двох синів і чотирьох доньок, що стали достойними і шанованими людьми.

    На жаль, ім’я Олени Пчілки, чия біографія могла б замінити собою цілий посібник з історії української культури останньої чверті ХІХ – початку ХХ століть, стало відоме широкому загалу порівняно недавно. Довгий час іі твори в Україні не видавалися і замовчувалися.

    Народилася Олена Пчілка в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки Ольги Петрівни були освічені люди і своїх дітей виховували в гуманістичному дусі. Батько захоплювався літературою, писав вірші, оповідання, збирав народну творчість. Дітей у сім’ї Драгоманових привчали шанувати природу, любити мистецтво.

    Коли діти підростали до «книжної науки», тоді вчив їх батько. Олена Пчілка пише в своїй біографії: «На весь вік зосталось у мене вражіння від того, як батько читав мені, дівчаткові, перший раз Гоголевого «Тараса Бульбу»: тато кликнув мене під яблуню й почав читати. Здається, ті яскраві малюнки чудового твору вкувалися з одного разу навіки мені в пам’яті».

    З дванадцяти років Олена Пчілка навчалася в Київському зразковому пансіонаті пані Нельговської для шляхетних дівчат, де викладав історію її брат, знаменитий на всю Європу інтелектуал Михайло Драгоманов, який мав дуже великий вплив на сестру. Він залучає її до київської «Громади» (культурно - освітньої організації ліберальної української інтелігенції). Тут вона знайомиться з композитором Миколою Лисенком, письменником Михайлом Старицьким, вченими, етнографами і фольклористами Павлом Житецьким, Олександром та Софією Русовими. До «Громади» входив також чернігівець Петро Косач – тоді студент права Київського університету, який став чоловіком Ольги Петрівни.

    Влітку 1868 р. разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П.А.Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський). 25 лютого 1871 р. тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка.

    Ольга Петрівна Косач не тільки виховувала, вчила, лікувала своїх дітей, але й була їх вимогливим критиком. Матері завдячувала Леся Українка любов'ю до літератури і світової історії, знанням іноземних мов. Під впливом матері розвинувся її мужній вольовий характер. Від матері успадкувала вона ненависть до царизму і національного гноблення, глибокий патріотизм. Мати була найпершим читачем і редактором її творів.

    Олена Пчілка є однією з творців - засновників української дитячої літератури, герої її творів знайшли своє відображення й на сцені дитячого театру, організованого нею ж.

    В творчому доробку Олени Пчілки для дітей - вірші, байки, оповідання, казки, п’єси, сміховинки, ігри, спотиканки, загадки, прислів’я та приказки. Значне місце в збірках для дітей відведене фольклору - оригінальним зразкам і творам, обробленим письменницею.

    Олена Пчілка видавала додаток до журналу «Рідний край» під назвою «Молода Україна», що був фактично першим періодичним виданням для дітей на Наддніпрянській Україні. На сторінках цих видань Олена Пчілка надрукувала чимало своїх художніх творів, публіцистичних статей і цікавих заміток із різних галузей знань - мовознавства, літературознавства, фольклористики, етнографії, історії, музики, образотворчого мистецтва, а також творів інших письменників та перекладів світової літератури.

         Як громадська діячка Олена Пчілка завжди відстоювала позиції рідної мови і культури. Вона їздила до високих царських чиновників у Санкт-Петербург (навіть до самого прем’єра), добивалася, щоб в Україні відкрили українські школи, видавали українські підручники. З цього приводу писала і доповідні записки. Коли 1917 року Олену Пчілку запросили обійняти посаду редактора “Газеты Гадяцкого земства”, вона погодилася, але тільки з умовою, якщо газету друкуватимуть українською мовою. Так і сталося.

    У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом якої була з 1925 року.

    Все своє життя Олена Пчілка відстоювала українську мову, як у колі родини, так і в усіх сферах культурного і громадського життя, боролася за українські школи, українські університети, за створення кафедр українознавства, за поширення української книжки серед народу.

    Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою.    

    Творча спадщина Олени Пчілки є цінним набутком нашої науки і культури, в ній повнокровно пульсує любов до свого народу, до України. Нині існує літературна премія ім. Олени Пчілки за кращі художні твори для дітей (заснована 1991 року видавництвом “Веселка”). Її іменем названі бібліотеки, вулиці.