60 років від дня народження           

«До літератури – і до дитячої, і до дорослої – ставлюсь дуже добре. Вважаю, що це найгеніальніший винахід людства. Часом мені здається, що світ був би набагато жорстокіший і примітивніший, якби не було книжок. А пишу тому, що вірю – після того, як дитина прочитає мою книжку, їй схочеться зробити щось добре й гарне, і, може, вона навчиться примруженим оком дивитися на себе й на навколишній світ, адже сміх дуже допомагає жити! Взагалі, на мою думку, основне завдання літератури – робити людей кращими. Звичайно, якщо це література справжня, а не фальшива».

     Народилась Леся Воронина (справжнє ім’я — Олена Анастасівна Вороніна) 21 березня 1955 року в м. Києві. Росла допитливою й кмітливою дитиною. Дуже рано почала складати різні фантастично-гумористично-таємничі історії, а також лякачки, які виконувала під час тихої години у садочку, а згодом під час перебування в літніх піонерських таборах. Людина, яка вміє розповідати захопливі історії, як відомо, цінується у будь-якому колективі.

    Отож, усвідомивши, що володіє талантом оповідача, вступила на філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Паралельно з навчанням працювала на різних роботах, які змінювала щороку. Попрацювала кур’єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та на багатьох інших роботах. Багато часу приділяла для прочитання Кастанеди, Ауро Біндо Кгхоша та іншої ізотеричної літератури, що в буремні 70-80 рр. практикувалося у середовищі інтеліґенції.

    Але найголовнішим були мандри автостопом — до Карпат, у Крим, а також потягом до Польщі. Знайомство з польською культурою, театром, літературою, графікою вразило. Брала інтерв’ю у Станіслава Лема у нього вдома у Кракові, спілкувалася з Тадеушем Ружевичем, дивилася його вистави у вроцлавському Новому театрі. Читала багато самвидавівських книжок і сама почала писати.

    Перші казки написала для сина Євгена, щоб якось укоськати неспокійну дитину. Подала до видавництва «Веселка», звідки прийшла рецензія, де письменницю звинувачували у тому, що неї «звірі кращі за людей». Це дало їй привід замислитися над власними прихованими комплексами…

    З 1987 до 1991 року працювала в журналі «Україна», коли в 1991 р. з’явився «Соняшник» — дитячий альтернативний (незаідеологізований) журнал, з радістю прийняла запрошення працювати в ньому літературним редактором. Через рік таємним голосуванням Лесю Воронину обрали головним редактором. Працювати було дуже цікаво й весело. Редакція була творчою лабораторією, куди приходили молоді геніальні художники й письменники. Часто, коли не було цікавих матеріалів, писала сама в усіх жанрах, тобто довелося стати універсалом.

    Жовтень 1994 р.–березень 1995 р. на запрошення Міністерства освіти провінції Альберта (Канада) та Канадського Інституту Українських студій їде до Едмонтону, де бере участь у підготовці освітнього проекту «Нова» для двомовних, україно-англійських шкіл провінції Альберта.

    Письменниця є членом Спілки письменників України та Асоціації Українських письменників.

    Літературні псевдоніми: Гаврило Ґава, Ніна Ворон, Олена Вербна.

    Перекладає з польської мови (твори Станіслава Лема, Славоміра Мрожека, Анни Ковальської, Анни Карвінської, Гелени Бехлерової та ін.).

    З 1997 року паралельно з роботою у журналі «Соняшник» працює коментатором у Національній радіокомпанії України. Автор і ведуча культурологічних програм «Українська культура сьогодні і завжди», «Мандрівець», «Відлуння тисячоліть». Основна тема передач — сучасний стан української мови та культури. У бесідах з визначними представниками літератури, мистецтва, науки автор намагається розкрити причини духовного занепаду, асиміляції, низької національної свідомості багатьох наших співвітчизників і, водночас, знайомить слухачів з людьми високого духу, тими хто творить майбутнє України.

Лауреат:

2004 р. — Всеукраїнської акції «Книжка року» (книжка «Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру»);

2005 р. — Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п'єс «Коронація слова» (книжка «Таємниця Пурпурової планети»);

2006 р. — Міжнародного літературного конкурсу «Дитячий Портал» (книжка «Таємне товариство боягузів або засіб від переляку № 9»);

2008 р. — конкурсу «Книжка року Бі-бі-сі» (книжка «Нямлик і балакуча квіточка»).

У 2009 р. Леся Воронина стала володарем першої премії VІ Московського міжнародного конкурсу «Мистецтво книги» у номінації «Книга для дітей та юнацтва» за книжку «Сни Ганса-Християна» і гран-прі Національного конкурсу «Краща книга України-2009» за книжку «Сни Ганса Християна». Цього ж року письменниця посіла ІІ місце на конкурсі «Книжковий дивосвіт України» за книжку «Сни Ганса Християна».

У 2010 р. — дипломант Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс «Коронація слова» 2010 року (книжка «У пошуках Оґопоґо»).