Міжнародний день людей похилого віку відзначається щорічно в усьому світі 1 жовтня за ініціативи Генеральної Асамблеї ООН (резолюція № A/RES/45/106 від 14 грудня 1990 р.) Офіційне затвердження на міжнародному рівні було викликано зниженням внесків в спеціальний Цільовий фонд з проблем старіння ООН при одночасному стрімкому старінні населення світу, що свідчить про занепад моралі та культури в суспільстві. Генеральна Асамблея ООН закликає вирішувати вікові проблеми цивілізовано, збільшувати тривалість життя та покращувати його якість. В Україні цей день відзначають з 1991 р., це також і День ветерана.

    За міжнародними стандартами, особою похилого віку вважається той, хто досяг 65 років. Таких у світі нині - понад 630 мільйонів, приблизно кожна десята людина .

    Той, хто дожив до похилого віку, гідний поваги навіть тільки тому, що йому це вдалося. Далеко не всім дано відчути мудрість своїх років. Літня людина має виняткові досвід і терпіння, наполегливість у досягненні поставлених завдань.

    «Живе тільки той, хто комусь потрібен», - сказав видатний філософ Сенека.Старі люди потрібні нам, щоб передати у спадок те, що нагромадило їхнє покоління. Вони віддають дітям та онукам останнє, що залишилося, застерігають їх від необачних вчинків, навчають доброму.

    Шоста частина людей похилого віку в Україні – самотні. Єдиним змістом їхнього життя є спілкування та увага до них.

    Будьмо уважними до батьків, бабусів та дідусів, які живуть поруч та тих, які далеко і завжди з нетерпінням чекають звістки від нас. Прислухаймось до їх порад.

    Не будьте байдужими до безрідних стареньких, які мешкають на вашій вулиці і часто стоять коло похилених воріт, сумно дивлячись услід прохожим. ...Зупиніться. Привітайтесь. Може їм потрібно щось...

    Шануймо старість сьогодні, завтра і завжди.

    Народна мудрість вчить:«Хто стареньких зневажає, той по світу сам блукає», «Хто стареньких доглядає, той щасливу долю має», «Де бабусині руки, там міцні онуки», «Бабусине слівце – плідне деревце»...

 День людей похилого віку -  це шанс замислитися про людський обов’язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини суспільства та привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його  цінностей.